В Укртрансбезпеці відбулася перша робоча онлайн-зустріч амбасадорів та амбасадорок безбар’єрності з різних структурних підрозділів і територіальних органів Служби.
Це була не лише зустріч-знайомство. Її головне завдання — синхронізувати бачення та підходи до роботи амбасадорів, визначити спільні принципи взаємодії та домовитися про практичну логіку подальших дій у межах реалізації державної політики безбар’єрності.
Адже амбасадори працюють у різних регіонах, мають різний професійний досвід і бачать різні проблеми. Водночас важливо, щоб ці спостереження та ініціативи не існували окремо, а складалися в єдину систему роботи.
Не формальність, а команда змін
Відкриваючи зустріч, заступник Голови Укртрансбезпеки Володимир Голубош наголосив, що діяльність амбасадорів не повинна обмежуватися окремими інформаційними заходами чи формальними активностями.
Йдеться про команду людей, які допомагатимуть змінювати щоденне робоче середовище Служби, робити його більш доступним, комфортним, відкритим та уважним до потреб людини.
Безбар’єрність при цьому розглядається значно ширше, ніж лише фізична доступність. Це також можливість без зайвих перешкод отримати інформацію, скористатися послугою, взяти участь у навчанні чи нараді, виконувати професійні обов’язки та бути почутим.
Важливий акцент: амбасадор — не контролер. Це представник змін, комунікатор і людина, до якої можна звернутися з питанням, пропозицією чи спостереженням про бар’єр.
Від бар’єру до конкретного результату
Практичне бачення роботи команди представила координатор амбасадорів безбар’єрності Укртрансбезпеки Наталія Костіна.
Ключова ідея — створити не додаткову формальну процедуру, а дієвий механізм, завдяки якому інформація про реальні бар’єри, потреби працівників і громадян, практичні проблеми та можливі рішення своєчасно надходитиме до відповідальних підрозділів.
Спільну логіку роботи амбасадорів можна сформулювати так:
виявляємо бар’єри → комунікуємо проблему → пропонуємо рішення → сприяємо змінам → поширюємо позитивний досвід.
При чому йдеться не лише про фізичні бар’єри. Вони можуть бути інформаційними, цифровими, комунікаційними, організаційними.
Саме тому амбасадор має бути двостороннім каналом комунікації: не лише отримувати інформацію від Служби, а й передавати реальні потреби та проблеми, які виникають на місцях.
Для практичної роботи запропоновано просту модель:
проблема → запропоноване рішення → відповідальний → строк → результат.
Такий підхід дозволяє оцінювати не кількість проведених заходів, а конкретні зміни, яких вдалося досягти.
Синхронізація підходів і спільне комунікаційне поле
Окремий змістовий блок зустрічі креативно представила Надія Грабова. У центрі уваги була саме синхронізація бачення та підходів до діяльності амбасадорів безбар’єрності та можливі виклики на цьому шляху.
Одна з ключових ідей — формування спільного амбасадорського ком’юніті: простору для постійного обміну інформацією, ідеями, практиками та проблемними кейсами.
Серед запропонованих інструментів:
- спільне інформаційне поле для амбасадорів;
- банк ідей та позитивних практик;
- періодичні робочі зустрічі;
- «швидка допомога амбасадору» — добірка нормативних документів, навчальних матеріалів, Довідника безбар’єрності, стандарту термінології та практичних рекомендацій.
Окремо йшлося про якість публічної комунікації. Амбасадору важливо знати інклюзивну мову, уважно ставитися до гендерних аспектів, постійно підвищувати власну обізнаність та критично використовувати інструменти штучного інтелекту.
Адже говорити про безбар’єрність і водночас створювати бар’єри власною мовою чи форматом комунікації — суперечність, якої потрібно уникати.
Спільна державна рамка — живі регіональні практики
Окремо було зазначено, що діяльність амбасадорів інтегрується у загальну державну політику безбар’єрності.
Тому під час зустрічі доповідачі наголосили на важливості знання нормативної основи, зокрема Національної стратегії зі створення безбар’єрного простору, плану заходів на 2025–2026 роки, рекомендацій щодо залучення амбасадорів безбар’єрності та комунікаційних документів Укртрансбезпеки.
Водночас єдині підходи не означають однакових рішень для всіх.
Регіони мають різні виклики, ресурси та практичний досвід. Саме тому важливо поєднати спільні цінності та правила з можливістю шукати рішення, які працюють у конкретних умовах.
Цю логіку можна сформулювати просто:
спільне бачення — єдині підходи — регіональні рішення — спільний результат.
Перша зустріч стала стартом постійної командної роботи дала настрій на майбутнє. Попереду — обмін практичними кейсами, навчання, спільні обговорення, напрацювання пропозицій, комунікаційні ініціативи та поширення рішень, які вже довели свою ефективність.
Головний критерій цієї роботи — не кількість проведених заходів, а те, скільки реальних бар’єрів вдалося побачити, зменшити або усунути.
Саме так безбар’єрність поступово стає не окремою темою, а важливою частиною щоденної діяльності Укртрансбезпеки.